Історія піцци
Історія появи піци сягає корінням у глиб тисячоліть і є майже такою ж давньою, як вся історія людства. Як тільки давня людина навчилася випікати коржі з начинкою, це вже можна вважати початком історії піци. Дійсно, практично всі народності, що заселяють район Середземномор’я, з давніх-давен користувалися способом випікання хлібних коржів на камінні над шаром вугілля. Коржик присмачувався оливковою олією та овочами за сезоном. До того ж, у ті давні часи подібний коржик був зручним тим, що одночасно виконував і функцію тарілки.
Історики досі так і не дійшли єдиної думки про те, який із стародавніх народів може претендувати на звання винахідника цієї знаменитої та популярної у всьому світі страви.
Прототипом піци можна назвати коржики, які випікалися ще в Стародавньому Єгипті близько шести тисяч років тому, коли там з’явилися дріжджі та кисле тісто.
Збереглися згадки про те, що ще в V столітті до нашої ери перські воїни в довгих військових походах готували на бойових плоских щитах різновид борошняного коржика з додаванням сиру та фініків. Легендарні етруски, судячи з історичних джерел, що дійшли до нас, також випікали подібну страву.
Але саме в античній Греції вперше був застосований той спосіб приготування коржа, який пізніше був затребуваний при приготуванні піци. Стародавні греки розкладали сир, цибулю, різну зелень і овочі на сире тісто, поливали оливковою олією і потім вже випікали. Такий плоский круглий хліб із всілякими інгредієнтами мовою жителів Еллади називався «plakuntos». Навіть у працях Платона згадується подібний коржик із сиром при описі святкового бенкету.
У Стародавніх Римлян ця страва, запозичена ними у греків, називалася «placenta». Римляни дещо ускладнили та урізноманітнили рецептуру «плоського хліба». Крім сиру, оливок і цибулі, на римські коржики клалися будь-які овочі, лаврове листя і навіть мед. Відомий римський письменник Катон Старший, який жив у II столітті до нашої ери, в трактаті «Про землеробство» описував коржик з тіста з травами і медом, змащену оливковою олією і випікається на камінні.
Щоправда, існує й інше трактування появи прообразу піци біля Стародавнього Риму. Збереглася легенда, що рецепт прісного хліба з овочами, що називався «піцеа», привезли з Палестини римські легіонери.
Підтвердженням середземноморської теорії походження піци може бути і одна з перших збірок кулінарних рецептів «De Re Coquinaria», складена за часів раннього християнства Марком Гавієм Апіцієм. Один із рецептів у перекладі звучить приблизно так: «помістити оливкову олію, шматочки курятини, сир, горіхи, часник, м’яту, перець на тісто та запекти. Потім охолодити у снігу – і подавати». До речі, залишки такого кулінарного шедевра були виявлені в засипаному попелом місті Помпеї (поблизу сучасного Неаполя).
Опонентами «південного» походження піци у наш час виступили скандинавські етнографи. Так, норвезький вчений А. Рідбергольц, що вивчає культуру вікінгів, на основі археологічних знахідок робить висновок, що сковороди північних мореплавців служили для приготування коржів з овочами, м’ясом чи рибою, від яких і походить сучасна піца.
Але, незалежно від місця народження подібних коржів, упродовж тривалого часу ця невибаглива страва вважалася їжею бідняків. Так, в Італії сільську піцу називають «фокацціа». Справжня історія становлення піци як страви і для знаті, і для простолюдинів почалася з появи в Європі помідорів. Екзотичні томати до Європи з Нового Світу привезли конкістадори у 1522 році. Спочатку томати вважалися отруйною «диявольською ягодою», однак, через деякий час селяни розкуштували, що вони не тільки їстівні, а й дуже смачні. Неаполітанські бідняки стали використовувати помідори як начинку для традиційних хлібних коржиків.